Ознаки духовної зрілості

Проблеми й переваги росту

Розпочати хотілося б спогадом із далекого, не завжди теплого й ситого дитинства. Власне, історією батьківсько-материнського практичного підходу до вирішення питань, пов’язаних із фізичним ростом дітей, яка сьогодні викликає усмішку. Проте в тому було зерно мудрості й передбачення, а саме — розрахунок на ріст або, як тоді було прийнято говорити, — «на вирост». А тепер — сама історія.

Це було справжнє свято третьокласника, коли мама урочисто приміряла мені новеньке, темно-коричневе пальто. Приміряла й захоплено коментувала:

— Ти дивися, як на нього шите. А шерсть, шерсть яка! Матер’ял теплий, хороший. Аби зносив…

— Мамо, — я несміло перебиваю, — он рукави такі довгі, аж звисають, а ще ж широке, ледь не два рази обгортає.

— Нічого-нічого, дитино. Рукави підкладемо всередину, ґудзики перешиємо далі, не страшно.

— Мам, ви ж гляньте, воно довге, ледь не до п’ят.

— Будеш як солдат в шинелі, кажу, на вирост, якраз добре, те, що треба! Гарне пальтечко, нічого не скажеш. На вирост буде…

Аргумент про шинель був переконливий, я більше не сперечався. Зауважу лишень, що через три роки пальто на мені, шестикласнику, було майже за розміром…

Розважаючи про духовний ріст, маємо розуміти — ріст передбачає зміни. Те, що сьогодні складно сприйняти, із часом стає доступним і зрозумілим. Наше мислення й ріст духовний дозволяють нам розважати про речі, раніше складні й незрозумілі. Апостол Павло передбачав: «Щоб ви поводилися належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога» (Кол.1:10).

Подумаймо про таке: чи дозволите ви своєму п’ятирічному сину, при вашій щирій любові до нього, сісти за кермо автомобіля, самостійно завести його й пробувати рушити? Звісно, що ні, і головний аргумент тут — «ще не доріс!» Не дозрів до рівня відповідальності за такі серйозні речі.

Або знову спогад дитинства. У нашій хаті в гостях сусіди. Ведеться надзвичайно цікава розмова. Ми принишкли, розкривши роти від захоплення. І раптом хтось із батьків: «Ану, швиденько-швиденько вийшли, на вулицю біжіть. То не для вас. Не доросли ще…»

Наш небесний Батько не все може сказати нам, Своїм дітям, поки ми не дозріємо, не доростемо до рівня — почути! Багато речей від Нього ми пропустимо, якщо будемо нехтувати духовним ростом, духовною зрілістю.

Зрештою, серйозні зміни розпочинаються не тоді, коли Бог нас почув, а коли ми Його почули. Мойсей почув голос із палаючого куща терну, Іван Хреститель почув голос Божий у пустині, Савл — на дорозі в Дамаск. Як результат почутого Божого голосу — натовп рабів стає вільним народом, Іван готує дорогу Спасителю, апостол Павло на цю дорогу приводить язичників, у числі яких і ми — спасенні Ісусом. Розгляньмо декілька кроків, що характеризують наш духовний ріст.

Зміна мислення

Початок нашого духовного росту, духовної зрілості — це зміна нашого мислення. «Які думки у серці людини, така й вона» (Пр.23:7). Наші думки, наше мислення формують наші слова, вчинки, характер. Рішення Боже про знищення першого світу ґрунтувалося ось на чому: «І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно» (1М.6:5). Повсякденний нахил думок — це стиль життя. Я стаю тим, про що я думаю, що в моєму розумі. Повсякденне беззаконня в думках виливається в практичну дію. Так само ж і думки про чисте, святе, досконале, благородне зростуть у практичний прояв. Просто потрібен час (див. Фил.4:8).

Чи може людина, навіть маючи особливі духовні відкриття, залишатися з старим мисленням, не зростати духовно? Євангеліст Матвій у 16 розділі описує нам цікаву ситуацію. Христос запитує: «За кого Мене вважають люди?» Відповідь учнів: «За Іллю, за Єремію чи одного з пророків». Христос конкретизує питання: «А ви за кого Мене маєте?» Відповів Петро, ще не усвідомлюючи глибини особистого одкровення від Бога-Отця: «Ти Христос, Син Бога живого» (Мт.16:16). Ісус підтверджує: «Так, Симоне, але не тіло й кров тобі це відкрили, але Мій Небесний Отець».

Далі Він пояснює учням Свою місію, Свої страждання й смерть. Петро, людина з надзвичайним, істинним відкриттям від Бога, раптом докоряє Христу: «Змилуйся, Господи, такого хай Тобі не буде…» (Мт.16:22). Відповідь Ісуса вражає: «Відійди від Мене, сатано, ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже…»

Помисли апостола залишилися старими, а це ворота для ворога душі людської. Апостол Павло рекомендує й просить: «Перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати…» (Рим.12:2). Власне, і сам апостол Петро пише у своєму посланні: «Тому-то, підперезавши стегна свого розуму та бувши тверезі…» (1Пт.1:13). Підперезаний розум — це розум Христів, переображений через народження згори й потужну дію Духа Святого.

Зміна нашого мислення — перша сходинка на шляху духовної зрілості.

Самостійність

Погляньмо, що характеризує незрілих християн, яким потрібно зростати в міру зросту Христового? У листі до церкви в Ефесі апостол Павло радить: «…щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою…» (Еф.4:14). Автор листа до євреїв також наголошує: «Бо хто молока вживає, той недосвідчений у слові правди, бо він немовля» (Євр.5:13).

Отже, ознаки незрілого християнина або немовляти у вірі такі:

— хитаються, не стоять твердо;

— захоплюються віровченнями;

— недосвідчені в слові правди.

Щоб зробити короткий висновок, зауважмо фразу: ці люди не самостійні. Самостійний — це той, хто сам, без допомоги інших може міцно стояти. Немовлята хитаються від різних вчень. Вони — духовні туристи, які, як метелик на світло, летять на нове, не усвідомлюючи, що це може бути причиною їхнього духовного каліцтва або навіть смерті. Їм бракує духовного досвіду, який, можна отримати виключно через глибоке, ґрунтовне знання слова правди.

Які риси притаманні духовно самостійній людині? Вона зростає в пізнанні Слова, любить розважати над ним. Вона перебуває в русі — щось залишає, а чогось щиро прагне: «Отож, відкладіть усяку злобу, і всякий підступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови, і, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасіння» (1Петр.2:2). Будуючись на основі Слова, такий християнин зростає у вірі: «…маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим мірилом сильно звеличимося ми між вами» (2Кор.10:15).

Самостійність духовна передбачає споживання твердої їжі. «А страва тверда для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло» (Євр.5:14). Уживання твердої їжі — це вміння, це звичка не робити поспішних, огульних висновків, а вміти аналізувати, що відбувається. Це формування в собі таких духовних практик, що допомагають розрізняти добро й зло. Духовно самостійна людина ніколи не заявляє: «На що Бог дивиться? У мене проблеми — чому Він не вступиться? Мені боляче — а Йому байдуже?» Такий християнин будує себе в Тіло Христове — Церкву. «І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовний, на священство святе...» (1Петр.2:5). Він не мислить себе поза церквою, адже міцніти й зростати він може тільки в тілі: «…у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов’ю» (Еф.4:16).

Відповідальність

Духовно зріла особистість має сформоване почуття відповідальності, а це — внутрішнє відчуття обов’язку й готовності відповідати за те чи інше. Видатний український філософ, проповідник і просвітитель Григорій Сковорода розглядав процес формування відповідальності як перетворення відповідальних почуттів і відповідальної поведінки у звичку.

Погодьтеся, нам неприємно мати справу з безвідповідальною людиною, яка пообіцяла — забула, призначила зустріч — не з’явилася, отримала доручення — не виконала... І завжди є «поважні» причини: пам’ять підвела, погода така — я не винен, не виконав, тому що… Деякі з безвідповідальних християн йдуть ще далі, вдаючись до «відкриттів», перекладаючи відповідальність на пророка: «Бог сказав, я тут ні при чому…»

Розгляньмо деякі практичні аспекти відповідальності. По перше — вміння брати відповідальність стосовно себе самого, а це полягає у відповідальності за свої думки, слова, вчинки. Ми говорили про зміну мислення, думок. Я особисто відповідальний за те, чи дозволити, чи ні гріховній думці завоювати моє серце. Адже саме з цього почнуться серйозні духовні зміни, які будуть впливати на моє майбутнє…

Відповідальність за наші слова конкретизується словами Ісуса Христа: «Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений» (Мт.20:37). Наше слово має силу вражати й лікувати: «Дехто говорить, мов коле мечем, язик же премудрих то ліки» (Пр.12:18).

Ми відповідальні за свої вчинки — перед ближніми, перед Богом. «Та в Господніх очах була злою та річ, що оце зробив був Давид» (2Цар.11:27). За скоєний гріх потрібно відповідати. Є вчинки, справи, які подобаються Господу: «Пізнаю я поправді, що не дивиться Бог на обличчя, але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду» (Дії 10:35). Вчинки правди приємні Господу!

Є справи, що їх ненавидить Бог: «Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидота душі Його: очі пишні, брехливий язик і руки, що кров неповинну ллють… свідок брехливий, що брехні роздмухує, і хто розсіває сварки між братів!» (Пр.6:16). Зрілий християнин правильно орієнтується в різних життєвих ситуаціях, тверезо оцінюючи свої вчинки на основі Слова та духовного досвіду.

Варто звернути увагу на ще одну, як я називаю, — вищу форму відповідальності! Це означає — брати відповідальність за іншого! Повний і яскравий зразок такої відповідальності — наш Спаситель. Іван на березі Йордану проголошує цю істину: «Ось Агнець Божий, Котрий бере на себе гріх світу…» Найскладніше, найважче, найнеможливіше за нас зробив Ісус! Саме в цьому полягає вища форма духовної зрілості — брати на себе відповідальність за інших. «Носіть тягарі один одного…» (Гал.6:2), «…я боржник — грекам, юдеям і тим, хто в Римі…» (Рим.1:14), «Коли ж він чим скривдив тебе або винен тобі, полічи це мені. Я, Павло, написав це рукою своєю: Я віддам…» (Филим.1:19).

Ці тексти говорять про вищий рівень духовної зрілості, коли проблеми ближнього, церкви й навіть суспільства стають моїми власними, і я готовий підставити плече, щоб взяти їх на себе. Риторичне питання: «Що я беру на себе в тілі Христовому — Церкві?»

Хто перед дзеркалом?

Коли ви будете вмиватися або чистити зуби, погляньте на себе в дзеркалі. Подивіться уважно й поставте запитання своєму відображенню: «Послухай, друже, а наскільки ти виріс духовно, наскільки зрілим ти є перед Богом?»

Будьмо відверті — багатьом подобається бути духовними немовлятами. Їм так приємно відчувати підвищену увагу до себе — духовного малюка. Мене нагодують, побавлять, поміняють пелюшки, на мені увага служителя й церкви. Я дозволяю собі вередувати, мої примхи й забаганки мають виконуватися в першу чергу… Я не росту й залишаюся таким само…

Проте наше бажання — правильне й біблійне — зростати в повноту Христового зросту. Кожен день мого слідування за Христом — це невеликі, але постійні кроки духовного зросту. Я зростаю в пізнанні Слова, я стаю тривалішим у молитві — і мені дає насолоду спілкування з Богом. Я стаю досконалішим, більш послідовим у вірі, любові, добрих ділах… Зрештою, можу сказати разом із апостолом Павлом: «І вже не я живу, але живе у мені Христос!»

Це надзвичайно високий рівень — це рівень дозрілого плоду, яким може користуватися Господар виноградника. Він може посилати мене, куди захоче Сам, і я не ставлю запитання: «А чому я?» Його влада у всіх без винятку сферах мого життя. Він користується моїми устами, очима, руками й гаманцем — я Божа власність! Я перебуваю в Ньому, а Він — у мені!

Чи дозріли ми до такого плоду, яким захоче скористатися Господь?

Микола СИНЮК

Благовісник, 1-2,2022